З Катулла

Юрій Буряк

Руфе! Годі, даремно колись я вважав тебе братом і другом.

Ні, недаремно, на жаль! Дорого я заплатив.

Ніби грабіжник, підповз ти і в серце безжально ввіткнув смолоскипа –

Решту забрав, що в житті я вважав дорогим.

Зраднику підлий, крадію! Дружби убивце й батіг!

Плачу я, тільки помислю: чисті вуста найчистішої

Дівчини твій часниковий паскудно ганьбить поцілунок.

Та не уникнеш розплати! Нащадкам ти станеш відомим.

Зраднику ниций! Злих язиків неминуча поживо!

Невдячність

1

Брат готовий був золото чисте віддати,

щоб ганьбу твою змити, Асінію злодійкуватий.

Річ не в тім, скільки коштує те, що ти вкрав –

був мені ти як брат, а тепер ти звичайний шакал.

2

Ні. Годі вже! Й не сподівайся

повернути до себе повагу і віру.

Братню любов доброчесну ти зрадив!

Люта невдячність тебе роз’їдає чи заздрість,

байдуже, все це саму лиш нудьгу викликає.

…З наклепу видно – даремно тебе називав своїм другом,

підла істото, кажу тобі: геть!

3

Талле блудливий, ніжніший за хутро кроляче,

гусячим пухом ти мостишся, хитрий гусаче.

Пальцями млявими плісняву і павутину

Гейби наводиш на те, що і з мертвих підніме.

Здобич випльовуй, яку проковтнув ти учора,

Будеш як човен стрибати у бурю бадьоро

Під батогами – верни, що поцупив.

Нумо ж, мерщій, розмикай свої зуби!

Другові про брата

Горе теменне й біди щоденні мене віддалили,

Любий Гортале, від праці на честь предостойних сестер.

Дух мій обтяжений солодкозвукого племені муз

Не спроможен створити. Розум журба і плачі обняли.

Та чи давно братову зблідлу примару в глибинах придонних

Ле?ти потік, що холодить, вільгим омив забуттям?

У Трої далекій Третейське узмор’я любі кістки

Поховало, навіки у друзів забрало тебе.

Слова не мовлю до тебе, твоїх не почую розмов я,

Очей не побачу, миліших мені за життя.

Любий мій брате! Любитиму я тебе нині і вічно.

Вічно про смерть твою з сумом співатиму, так

Із зеленого листя у кронах дібров темнолистих

Ллється і зойк соловейків, вічний за Ітилем плач.

Втім, хоч і сумом убитий, Гортале, я надсилаю

Вірші Каллімаха. Я переклав їх для тебе.

Тож не вважай, що поради твої, ніби вітер летючий,

Гейби туман із душі вивітрилися за мить.

Так вислизає, бува, з-за пазухи дівчини раптом

Яблуко, любощів дар потайний.

Пристрасть притлумлює пам’ять,

Видно забуло дівча, що під поло?тенцем в неї.

Мати підходить. Схопилось дівча й навтьоки.

Яблуко котиться швидко, стрімко, шурхочучи схилом.

Винної соромом личко, ніби рум’янець, пашить.

Катулл і цезар

Ні, щоб тобі догодити,

не клопочуся зовсім я, Цезарю!

Більше чого в тобі – величі чи глупоти –

знати не хочу.

Вбраний в наш одяг, дітей ти так само вбираєш.

Люблячи бджіл, ти й людей позбирав

Медоносних ближче до почту, та глянь же, яку камарилью

Вколо себе ти скупчив: землю круки шматують

І мову, основу народу, за твойого правління під себе

Підгріб окупант. Не такому хотів би я владцеві вірно служити.