Рефлексія на політичне телешоу

Юрій Буряк

Два зубри тягнуть знов до Біловежжя

І видно Льодовите узбережжя,

До полюсу Північного – кордон,

І в тих льодах – непам’яті безмежжя

І перехід в єгипетський полон;

Валують пси в снігах над таборами,

У тундрі, між сосновими борами

Лежать вони у вічній мерзлоті –

Хто вірив їм, хто не прийшов до тями,

Хто на сокиру напоровся, й ті,

Що знову тягнуть на свої мерзлоти,

Нащадки вертухайської мерзоти,

Що кличуть у ярмо впрягтись хутчій

І вихваляють кров і нечистоти,

І рабство в іпостасі надновій.

А цербери, вгодовані і ситі,

Немовби дочекалися не миті –

Стабільного у часі опертя:

З екранів у «Свободі» знакомитій,

Зужиті від надмірного тертя,

На папертях жерцями мракобісся

Ту ж саму воду в ступі знову місять

І м’яко стелять знаєте куди.

І знов полон, і знову з нього вийстя,

І море, і пустеля без води.

Мосьє Мойсею! Де ти? Ну ж бо. Йди!