112

Юрій Буряк

Колись у Дніпропетровську

Сиропниці та будочки з фанери,

з гаркавинкою мова продавщиць,

за вивісками Рейни й Рупанери,

в готельчиках й розплідниках блощиць

Озерка, тут серванти й шифоньєри

витягують на божий світ з крамниць,

букіністичні перси і шумери

і ґетто біля “Тисячі дрібниць”:

на місто все – одна-єдина школа,

де українська мова не крамола.

Уже не пахне – тхне! – російський дух,

однак здебільша так собі, мішпуха…

Бундючно розквітає тут міщух

і в моду входять порно і чорнуха.