134

Юрій Буряк

Хмарки, ріка Чумацького Шляху,

найлегші фіранки і драпіровки палаців знаті,

чайника з порцеляни, яшмову черепаху

споглядаю, сидячи в кріслі на відкритій веранді.

Бачу гори далекі, сніг на вершинах з даху,

закручені баранці хмарок на воді

озера, місяць, що даленіє і всотує всю увагу,

хмарки пролітають рвучко, він багряніє, й тоді

природа щезає, а ти перевтілюєшся в дракона

крилатого і бачиш себе на краю балкона

в Центральній Хіні їхнього царства часів Платона;

тримаючи пензля, намагаєшся зафіксувати образ,

в який тебе перевтілив Даос,

і зависаєш всередині й зовні, опановуєш хаос.