301

Юрій Буряк

Сноби прийдуть туди і добро не минеться даром,

наділені яснобаченням прийдуть із телебаченням,

а тоді накинуться на столи, на водяру з кав’яром

і тоді вже кажи все, що думаєш, або “до побачення”,

знаючи, що ніякого побачення з ними не буде

ніколи і недалекоглядність переросте в близькозорість,

що кожне повернення тут називають чудом,

у хронічній вітчизні, майже душевнохворій.

Тож на кого тебе залишати, небого?

На Бога? Не порятує, як і раніше, не суди строго,

я більше вірив і вірю в уповання на с[ебе].

Але це «ебе» мене насторожує не на жарт,

добре, позбавимося ненажер і тих, кого давить жаба,

і повторимо шлях, який починався зі слова «гарт».