33

Юрій Буряк

Давній угорський сад на шаянськім узгір’ї ми проминули

і пішли схилом гори в букові хащі,

церківця на схилі дзвонила, пливли її ніжні гули,

з Шаяном і Шаянихою і ми були трохи кращі,

ніж у вітринах мукачівських чи у соборі у Вилковому,

про замок Ракоці вже не кажучи, з тінями середньовічними,

де квіти росли просто з мурів і ти підкреслено виховано

поводилася, хоч тінь, від стовпа до стовпа, ховалася чоловіча;

я ж мав тебе оберігати, і тут, у порожній фортеці,

розрахував точно час і все було б як в аптеці,

ніхто б з нас не постраждав, а тінь чоловічу із замку

згадав я ще раз тоді, коли йшли ми буковим лісом:

я навмисне кинув гілку (щоб ти не помітила і злякалась), клямку

натиснув, а в очах твоїх побачив: замок і там, де вихід, залізну завісу.