339

Юрій Буряк

Він стояв на носу човна й накидав на шворінь

Чавунний ласо літа вісімдесят дев’я-

того мин. століття, він нагадував мені того, ким був я

В морі Житейському, мойрами на суворі

Нитки перевито пряжу, і в античному хорі

Софокла мене відспівала та течія

Літ, я був чийсь, а чиясь була, може, моя

Чи хотіла бути; він стояв на носу човна, відшвартовувався поволі.

А вода за бортом хлюпотіла як час,

Який стежив за розміреним просуванням рас,

Викликаним потеплішанням земної кори,

Таненням айсбергів і щезанням білих ведмедів…

Так він казав, стоячи на краю корми,

Якщо вірити свідченням чудом вцілілих мас-медій.