379

Юрій Буряк

Ексзистенс

Зима була анахронічна, всупереч потеплінню

вітер з Канева торгав бляху уривками ораторій,

бальзам арій з флаконів духмянів як цикорій,

від могили Тараса чулося голосіння.

Звечора погодував кішку і Сірка (“в Сірка очі позичив” –

це не про мене), Ревучого крига скувала, кручі мов крематорій,

вітер з Канева торгав клямку, засиджених територій

запах прибило морозом, а закусити нічим.

Припалив цигарку від стеаринової калічки

і пішов шарудіти кочергою до пічки,

де із вилущеного кукурудзиння жевріла комсомольська юність,

ліг на канапу, присмоктався до бальзамарію,

сам собі спалахнув Гамаюном

і полетів з України в Галілею свою, Самарію…

Ближче, ближче, аж ось і Голгофа…