41

Юрій Буряк

Хасидської тверді бетонні ярмулки

на уманськім пагорбі, річка внизу,

стрілою гроза із халдейського лука,

де зором у далечі хмари пасу –

отару овець, як вівчар з Палестини,

як цадик, що пальці свої об косу

поранив, коли обертав на руїну

ці села, на них спрямувавши грозу.

Стою на даху і підходить до мене

старий будівничий, що став суперменом

далеко від Умані, за океаном.

“Ти бачив, які душові – як бійниці!”.

“Так, видно із них вівчара з Ханаану

і кров на косі із ненашої криці”.