82

Юрій Буряк

На узбережжі Атлантичного океану

головою в пісок з пістолетом до скроні

притуленим бачу хлопця, якого не перестану

любити, навіть не знаючи, хто він;

і хотів би омити йому я рану,

скільки він хоч би втратив крові,

понад Атлантикою сходить ранок –

головне, щоб куля не зачепила совість.

Бачу кров на піску, але чую стогін.

Мені байдуже зараз чому і хто він,

мені треба, щоб він залишився жити

на далекому березі океану,

світлом сонця таким облитий,

що нагадує кров багряну.