10

Юрій Буряк

Тут, де Оріль утворює велике плесо, де ми спостерігали чайок лет,

небесний овид набуває біблійного масштабу,

нагадуючи, кажуть, Назарет,

і небо зводиться багряним полум’ям (на вітер), або

із сонцем опускає Царствіє Небесне прямо в очерет,

коли ж його немає – то на води

орільські, що, як море навесні;

та мова не проте,а про пейзажі з сонцем, що заходить,

як заходять наші сни за сосни,

про те, що тут колись народиться молодик,

вкраїнський Корбюз’є,

котрий національним архетипам надасть форм новизни.

І це були б міста великої цивілізації

і не обвалювались просто ув Оріль,

стояли б, як стоять буддійські храми

по декілька тисячоліть по-

спіль. Ми бачимо, як падають на води будови наших з вами спіль-

них міст, що взорувалися на села,

на давні звичаї, на обручі криниць,

в яких вода жива,

куди від міст реальних тікають зграї птиць

і теж потонуть, як міста снів ірреальних.

О земле наших прабатьків!

Яка ж могутня ти, що замість

недолугих мрій своїх нащадків,

являєш нам картини величі, цілком реальні, на тверезий розсуд

але порожні вщерть у дійсності оцій.