20

Юрій Буряк

Вже

на вершечках

туй дрозди співають

пісень кохання до самоза…

до самозабуття, вже ніч для них

не ніч, і не розплющать віч, співаючи,

вслухаючись у лад мелодій, що ідуть до

горлечка з небес – для множення шляхів

небесних звуків крізь горла дрозденят, і чим

глухіший сад і чим глупіший час, тим голосніший

спів, у пітьмі, в садибах давніх літ,

біля руїн будинків,

лікарень і в’язниць, занедбаних подвір’їв,

де менші натовпи;

вже ліхтарі горять;

а в голосівках у дроздів тремтить зоря;

не хорові співці,

одинаки – дрозди;

гойдають зорі

в дзьобах,

закоханих дроздів

акафісти зіркам.