12

Юрій Буряк

Г. Л.

Ця

епіфанія –

з самого дна,

з Микільсьської

гряди порогів, де в

скелях довбанки граніт-

ні з дотюркських міфів і

леґенд, до Геродота появлених

на синіх берегах, вони синіють

навесні від пролісків; тут, під водою,

і мої пороги, де в ярах, що заросли деревами

й травою, котилася в долину Святослава булава,

як волейбольний м’яч, це тут під пальцями дівоча

талія співа, як не банальна скрипка, а як пахуча липка

в час першого цвітіння, і обертом від неї – голова

моя (на таці в Саломеї), із вуликом, заповненим

ущерть нектаром придніпровських міфів.

Один із них – про тебе. Не забуду

і м’яч, і яр, і талію

твою, і лоно те, в

якому ти носити-

меш майбутню

зірку

Голлі-

вуду.