22
Юрій Буряк
Кетлін
з Нью-Йорка,
рудоволоса ірланд-
ка напередодні вели-
кого льодоходу; кумач
над Хрещатиком, але виши-
ванки й жовто-блакитне входять
вже в моду, як і слова рекет, брокер і кілер,
ще філерами кишать підворітні, на розі, де
телефон-автомат недремно чатує філер –
слово таке ж старовинне, як моль, полює
на риму свіжішу – нашу й твою “Свободу”
і пику встромляє паяльником у каніфоль. Кетлін
з Нью-Йорка каже мені, що соромно мови
не знати, доступної муринам з Гарлема
(а я кажу, що Кокто не знав англійської,
так само Некрасов, котрого ти бачила п’я-
ним на кухні в Парижі), сколот і скот
не може вдавати, що “ето мєня нє єбйот”.
Кетлін, вершниця кельтська,
степом уражена, ти чула:
йдуть табуни, гриви
міражні, іржання
пейзажами ночі
влите у справдже-
ні сни.