1 (з розповіді матері)

Юрій Буряк

Вже кілька років прикутий

до ліжка і до коляски,

він зробив намагання піднятися

і піти, як здорові люди, –

в ніч, у дощ, у нікуди;

він казав, що хтось його кличе,

мовляв, час прогулятися –

зворотний відлік – пора прощатися,

чекає, казав, гурт чоловічий, –

і риси загострювалися, мужніло обличчя.

Вдень він спав, а вставав серед ночі,

хапав рукою за руку матір,

виснажену стоянням «на варті»,

і прислухався – ніби чув, як регоче,

та, котра з ним зустрітися хоче;

і, знов себе молодим уявивши,

із села йшов пішки на залізницю

степом, уздовж лісосмуг, у віці,

коли хлопці в життя вслухаються як у тишу…

і отак підвівся,

одягнув капелюха старого

й вийшов.