5

Юрій Буряк

Мухи влітають в акрополь поміж колон,

Де бовваніє на постаменті Юпітера клон.

«Геть, паскуди! Совісті у вас нема ані граму!» –

Голосу громового чути розкати з храму.

Мухи – врозсип. Завбільшки із горобців,

Перетворюються на ериній. Усе покриває цвіль.

На сцену виходить Орест (перед ним Електра):

«Як гріхів позбуватимемось? Який оберемо вектор?

Хочу стати нарешті людиною. Безрідним, сестро,

Втомився бути, хочу бути звідкись. Невже Клітемнестра,

Убиваючи батька з тим, хто б і рідну матір убив

Заради влади, геть забула, що діти її не раби?..»

«Агамемнона діти. Ця шльондра – не наша мати».

«Тихше. Вуха мух нас почують, Егісфа шамани».

«Електро, ми не раби. А вони визнають лиш смерть,

Ненажерні пащеки (тіла цих) жагуче жерущих стерв…»