216

Юрій Буряк

Років 25 тому, коли він був значно молодший

І напивався так, що засинав під дверима

Квартири, не змігши ключа уложити

В проріз, або просто неба в парку, плечима

Зіпершись об дерево, спав до ранку,

Коли той поет т. зв. писав лише для естради,

Маковим цвітом пробило снігову фіранку,

І мак степовий од вітру тулячись до естакади,

Од вітру експреса нічного з Києва на Дніпро,

Голосом, де скресала кров її, пісня про

Те, чого він не знав, а мав би як чоловік,

Про те, що життя безкрає, що по квітові буде плід

І знову розквітнуть маки, про те, що короткий вік,

Щоб так його марнувати, про край, де кінчається світ.

Маки…