51

Юрій Буряк

Я пам’ятаю усіх їх іще молодими,

а тепер їх нема або вони геть зістарились,

і не помудрішали, не погарнішали під липами тими

і тополями, де ми дітьми ще бавились,

і вони, мов хвиля морська, зайшли на берег і висохли,

вже й друга, і третя хвилі накочувались,

а вони сьогодні наснилися молодими ще, з рисами

віку, що тільки-но розвиднявся над пагорбами й урочищами.

Вони були вчителями, я слухав їхні уроки,

і час минав непомітно, і хвиля була нівроку,

і ось вони тінями стали, і ми помінялись ролями

до того ще з учителями далеких летейських літ.

І ось крізь розриви хмарні летять вони над полями

в чужий і незрозумілий, розіп’ятий з нами світ.