48

Юрій Буряк

У переповненій електричці з Одеси їду в Кара-Бугаз,

ламаною українською говорять хлопці й дівчата,

сонцем з вікна електрички в персні зблиснув топаз

і на дівочих джинсах змійка продовгувата.

На зупинці автобусній в Кара-Бугазі у певний час

всю тебе в білому по контрасту засмаглою бачу,

кремово-шоколадний кара-бугазький контраст,

зірко від Бога, їй-право, за що? – дивлюсь і плачу,

плачу наперед, всі біжать і біжать, за Леонтьєва в барі,

за турецьку фортецю, у фосфоресцентному пеньюарі,

як ти, недоступну, у водах лиману в передчутті зачаття,

плавкий перламутр Ла-Маншу, в сачкові рибина,

у Білгороді-Дністровському – за сиртакі і біле плаття,

за гарем османський, султаншо, де ти – рабиня.