7

Юрій Буряк

Окрасою тинів, старих парканів, занедбаних дворів

біля повітки чи за клунею, в хатах під стріхами, біля драбин,

нагадуючи нам ідилію сільську, стрічки дівчат і парубочий сміх,

вони стоять осиротіло на белебнях, вітрів

не помічаючи, очей не тішачи, один

шовковий смуток – велич цих рослин,

що, в барокові строї найшляхетніших фемін

уплетені, захоплювали вельможні погляди в палацах;

тепер вони стоять на трасах,

покинуті на поглум свинопасам, що пересіли в “ланоси” і “джипи”,

яких цікавлять дупи голі в кліпах,

ці дальньобійники короткохвильові, у них не стане мізків на “кіно”,

не те, що на… що вимерло давно.

Але в хисткій структурі стебел мальв,

розташуванні пуп’янків і листя,

відтінках пелюсток, поставі гордій

заховано ґотичну сутність храмів, прагнення злетіти

і те, що душі предків надихало

на співи, а очі до невидимого Бога

підіймало, розіп’ятого і живого, у ризах з мальвами,

на Божому престолі… Христос у мальвах,

мальви у Христі, собори з мальв… нічні свічки.