5
Юрій Буряк
І Навський день настав – морелю відкопати,
Що всохла і пеньком на упиря
Походила, я взяв стару лопату,
Втім, гостру, як Оріль, чи як її бистря.
Я цілий день копав, не входячи до хати.
На повен зріст уріс у землю і застряг,
І Навський день минав, і почало смеркатись,
І раптом я поплив, чи так пливли “з варяг
У греки” чи “із грек”, не мав про те уяви,
Уявлення моє було як зліпок дня,
Де спекою в степу мене тягло до Нави,
Та я незчувся, як торкнувсь Орелі дна.
Я стовбур обіймав і сам ставав корінням
І плив за Навським днем крізь навське Поорілля.