Міраж

Юрій Буряк

Це був шлях від Орелі, вдалині зеленіли морелі

І жовтіли плоди, рясно вкривши гілля.

І черешні, налиті вогнем, вогневіли. Та дрелі

Алюміній пороли і десь верещала свиня.

З двох сторін було поле, волошки синіли обабіч

І ти збила ногою набряклу терпінням голівку кульбабі:

Білий вибух – це все, що лишилося від

Днів у липні і в полі розвіяних літ.

Був із нами ще хлопчик, що по мовленім “зайчик”

До розмови із нами уставив і свій коментар:

“Це не зайчик, а вовчик!””Кмітливий, одначе!”

“У-у-у-у!!! – Я по-вовчи завив: – Зараз зграя збіжиться вовчар-р-р!”

Він почав озиратись. “Дивися, мій хлопчику, вовком

Бути важко, доводиться вчитися довго

У людей, ти у мами спитай”, – я сказав і раптово замовк:

Перед хатою

срібною шерстю міражу заяскріло на сонці.

Був це вовк.