25

Юрій Буряк

Догорають

на звалищах великі urbi,

вогонь, пожирач смітників,

у мочарній умбрі, в сухому лайні

крокодилів зблискують діаманти, шаленіють

мікроби у водах отруйних рік і венах коханок чоловіків,

обернутих на троглодитів; біла черва робить подорож

навколосвітню, помирають рештки того, що померло і що

вмирає; дим смітників над плаєм і водойми заражені, де

риб’ячі зграї – згадка давноминулих літ,

не відбивають згарищ і звалищ – немає блиску дзеркал у кристалах,

немає й копалин, кров землі в тромбах труб.

Трипілля-труп, Еллада-труп і майя-труп міць надпотужну

тому повертають, Хто показав, на що здатен, Хто

серце Сонця проймає, Хто пишний

Всесвіт сувоєм згортає

і розгортає серед інших галактик.

Занурення в пітьму і смітники,

багрянець заграв над небокраєм

нових наривів…

“Караюсь, мучусь, але не каюсь”.

Каєм… Каєм… Каєм…