1

Юрій Буряк

Серпнева спека, на горі Полтава, внизу на Ворсклі пляж – повітря літа благосне, звідціль Мазепа міг спустити корабля не гіршого, ніж візаві його Петро (не склалося!); Диканька і поля з підлісками, гайками – Кочубей, знавець Європи, аристократ, мав у маєткові квітник з гербом родинним, і на пляшках фігурних скла гутного зеленого, як листя дубів з його маєтку, ті ж самі геральдичні знаки; а парк його колясок й диліжансів, а стайні з кіньми, гардероб дружини й доньок з обличчями, де в далечі століть – Мотрони риси, та все à la France; долина оддалік Михайлівського хутора, це там було озерце-серце, маленьке озеро, в якому ні-хто ніколи дна не діставав, з бездонності його ночами теплими із льодових глибин і виринали, по-моєму, вся загадковість й чари сих земель; я, молодий, пірнав у ті глибини і, холодом обпечений, чимдуж нагору виринав; сказати мало або нічого не сказати – коли млинів полтавських не згадати, шереги вітряків на обрії узвишшя зі схилами соняшникових латифундій, розбита глиниста дорога вздовж ріки, де ще учора у скирточці із різнотрав’я Григорій Савич ночували, тини із мальвами у заростях вишневих, пейзажі для листівок “Мальовнича Україна”, “с видами Малороссии”, яку любили Бунін, Чехов, Короленко – тут очам роздолля, і навіть поруйновані хатки, безлюддя, пустка не стануть на заваді становлення нового, того, що не зумів підняти гетьман, повставши проти і?мперського зла; ми вийшли (втрьох, здається) із села й зустріли валку із жінками у хустках і літніх сукнях, була із ними дівчина одна, що видом і очима нагадувала з мальвами ікону, яку я бачив у музеї Поля (пізніше в Києві я в образах Варвари і Уляни впізнавав її).