6

Юрій Буряк

Вночі ми зупинились біля Псла – тут Псьол був схожий вже на справжню річку, та, як на зло, навколо не було жоднісінької бадилини, лише сюрреалістичний витвір прикрашав пейзаж, се був гальйон, як виявилось вранці, об’єкт місцевого призначення, вгорі були Шишаки, районний центр, а це був пляж… Шишацький Варлаам;

а чи не звідти родом ієрарх, що хлібом-сіллю зустрічав Наполеона?.. на тій дорозі, де якоїсь ночі пройшов нічний ескорт зі шведським королем 100 років тому (а тепер всі триста майже); нам довелося сей шедевр демонтувати і використати яко дрова, щоб трапезою скромною утамувати голод.

Шишацький пляжнику далеких літ, я уявляю, як уранці вийшов ти зануритися в теплі води Псла, зробив зарядку і, як завше, рішучим кроком на автопілоті спинився біля ями вигрібної, де мав стояти сюрреалістичний нужник. На березі ріки лишилась купка попелу від нього; ще вдосвіта знялися подорожні, обкаляні лайном патріотичним, як зрадою обкаляні були Мазепи вояки; ти щось кричав і нервував і, змушений на подіумі ср..и, відчув моральний дискомфорт за всі віки мазепинської зради;

Тепер ти, як Коперник й Галілей,

довкілля матимеш об’єктом кругозору,

і окомір твій вивершиться, чей,

понад очком, помітним з косогору.

а Карл ХІІ, якого мучив біль нестерпний, знепритомнів: йому розшили шаблею ботфорта, і лікар військовий був поряд, не відходив, боячись вогню гангрени в крові благородній більше, ніж вогню з мушкета; кидком вздовж Псла ми врятували честь свою і збагатили досвід, що набувається не розумом, а органами нюху; ми вийшли на пейзаж, який зустрів утікачів того страшного літа 1709-го, десь під Великим Перевозом, там були дуби й давніші значно й верби з кущами замість крон, були сичі в гаю, і все довкіл під кручами крутими свідчило про смертну муку, яку несуть вигнанці в далеч; се тут сичі перекликались, і січ була, і коні іржали й падали. “Іване, дарма ти стратив Кочубея, дарма ти Іскру погубив, проклятих доносителів і зрайців. З тією піснею, ти бачиш, скільки лиха нагнобив!”