5

Юрій Буряк

Зруйнований попід горою храм, іконостас розбитий, тиньк облуплений і аркуші книжок: “Єпархіальні відомості”, шрифти старослов’янські, роздертих літографій шматки загиджені, гора Афонська, обидві Лаври, монастирі Полтавщини (Золотоноша, Глухів, Козелець і Мгар), на стінах – розписи: Страшного суду картини, єретика Івана тягнуть до котла, в геєну огненну, ні дзвонів, ані бань; у світлій зелені будиночок і кладка до ріки, розвішена білизна, піп із попадею приліпилися, як ластівки, до кручі; в наметі ночували на галявині за переліском перед виходом на плато, куди варяги з почтом королівським витягували ноші, несли пораненого короля, бліде лице його потворила судома, він іноді покрикував на полководців, що гу?ртом баранів ішли за ним, і згадував лихим норманським словом слов’янські брехні про звитягу. “Юродивому пощастило. Олександрійські лаври дістались барбаросам. Цвіт лицарства поліг…”

Над полем вдалині важка кіннота проривалася на захід. Із кручі, з-під гетьманської резиденції на Гадяцькій горі, печерами поритій, до сотні шведів у важкому обладунку спускалися додолу, жовта курява за ними, як дим з гармат, здіймалася і разом з ними у водах Псла відбитком розчинялась.

Кривавими сльозами Христос обшарпаної фрески оплакував полеглих.