2. Квітень 1986-го і після

Юрій Буряк

Понад київським некрополем пролітає літак,

дим з крематорію повертає на Зодіак,

золотим саксофоном

понад містом з мертвими повний місяць злітає;

ангелики на надгробках рухомі в своїй незрушності,

обличчя на пам’ятках і хрестах сповнені благодушності –

тут зібралися люди з усього міста, від Святошина до Китаєва.

Пролітає літак із Чорнобиля в некро-навспак, так-так,

130 км віддаляє від Києва саркофаг

і саркому – стронцій з ураном;

в найкращі і найвигадливіші суцвіття важезних реакцій

несосвітенні зчеплення чим глибше, тим тяжче і тяжче і ураганніше,

займистий верх Укриття крапле слізьми тяжкими урану, ще

плаценту Вкраїни тримає диявол у скоцюрблених пальцях,

труба із дюралю, вся багряна від заграв, не-

крополь уже поминає, та вітром хвилю жене

на Київ, який унизу ме-

рехтить під новою навалою ла-ла-лабрадоритом, фарбами фа-фа

і металом

(екіпатаж вивчає хроносометраж),

зриває обшивку із літака, і, хвиля по хвилі,

троянд велетенське пелюстя поглинає некрополі Києва,

що стає вогняним челюстям аж по лігвище Змієве.

І тільки літак встигає… без обшивки тікає…

Нові і нові розряди – квітами вибухає Київ і в осад попелом осідає

в ра-ді-усі, в раді-усі, в ра-ді-у-сі 350 км

з епіцентром Чорнобиль

Хроносом і обвалом,

Апокаліпсису потало,

Бом-бом-бом, бо-бо-бом, бом, бом, бо-бом-м-м-м-м-м…

Б-о-о-о-м!