Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

Tartaria. 1984

Юрій Буряк

Був жовтень, дощило, та вже на світанні

літак відгортав

темні хмари над містом,

що, наче гравюри облоги Казані,

з понтоном імлистим,

важучий кристал

являло собою, і виступ на виступ

підводились плетива кристалограми.

Бескид голови,

де правничі системи

були складовою тієї програми,

що Кремль на Кремль

(Казані й Москви)

зведуть воєдино і гейби окремо,

бескид голови Ілліча в alma mater

вирізьблювавсь так;

схоже, тільки в уяві –

куди цікавіший казанський театр

з Туфаном і Рафом

одну із вистав,

з якої дізнався я, що і Державін,

не лиш Карамзін, а Турґенєв й Кутузов,

і несть їм числа,

родом – справжні татари;

не лиш сабантуєм, не тільки наврузом,

в Союзі прокислим,

еліта ж була,

хто кров мав татарську й російською шпарив.

То хто ж тоді справді, скажіть, росіяни?

Кого не візьми –

більшість є нетутешні:

з Хохландії родом або з Татарстану.

“Та був іще Пєшков.

Пишаємось ми,

що жив у Казані недовго”. “А решта?”

Про це говорили підпилі татари.

“І ти Білий Вовк –

з наших, прізвище тюркське”.

Давно під шофе, від вокзального бару

періодом юрським

війнуло з розмов.

Вже й матір загадали, не Леніна – Кузьки.

Тукай і Джаміль тостували з кумисом,

Болгар і Буляр,

Кул Галі із Джафаром;

і очі нордичні татарського міста –

в минулім, як фари,

минуле ж бо яр –

Холодний чи Бабин, відоме й татарам.

(У Києві вперше почув я від Рафа

про той кегельбан,

кеглі з Політбюро, над

якими лунатиме скоро відправа.

“Ти чув, як нас Рональд

назвав? Канібал,

імперія зла – наш Союз непоборний!”)

З обличчями гурій стрічав я татарок.

Одна Санія –

світлом серпня подосі;

осягнення власного страху намарне,

а духу сподобся

і дух возсія:

це те, що відкрила мені рання осінь,

коли ми із Рафом пливли теплоходом

(з Казані назад),

де війну в 43-ім

він стрів пацаном, і плотами по водах

тікали із пекла,

горів Сталінград,

це мовив і глянув на жар в сигареті.

У нижній каюті я “Темні алеї”

не раз погортав:

Бунін, бувши естетом,

подумалось, якось уник гонореї,

і дам з пієтетом,

мов книги, читав;

А Волга пливла Жигулями і степом.

І третього дня на стоянці я вийшов

(Саратов був це),

взяв до аеропорту

таксі (жаль, що Рафа залишив),

квитка, перш ніж до борту

стати лицем.

“Ні пуха!” – гукнув. Став на трап. Чую: “К чорту!”

І рейсом на Сімферополь вилетів до Санії.