27

Юрій Буряк

1972

В лабетах місцевої інквізиції…

Рядок зі сну

До цього будинку на Гоголівській мене привела Галина, господарем дому був її приятель, з ним вона вчилась у ВДІКу в Москві, оператор; до революції його збудував інженер гірничої справи, приятель Фабра, можливо, це був час освоєння надрів Півдня Імперії – марганець, нікель, залізна руда, потім – уран (козаки володіли скарбами Креза, але війни і доблесть вояцька не вилилися, не встигли, у відгранений інтелект). Звісно, мова йшла не про те, ми говорили про щось стороннє, щоб згаяти час… Ми зустрілися з нею на алеї, неподалік Озерки, напроти будинку, де Ліда зробила мене мужчиною. Галина була у плащі героїні фільму “Шербурзькі парасольки” і рухалась у ритмі мелодії фільму “Мужчина і женщина”; ми сіли в трамвай, і він побряжчав нагору в найкращому місті провінції – дарма, що багато людей загине в лабетах місцевої інквізиції; я повертаюся знову до тієї вечері (до вечора) в тому будинку, що належав гірничому інженеру (на ньому я бачив якісь барельєфи зі сценами гірничорудних розробок, стиль модерн надавав їм глибинності міфів, увічнених у матеріалі тривкому, скажімо, про матір скіфських царів і Геракла). Міфи Півдня, де ваш Геродот? “Великий точний рот, що марних слів не вимовить”, я був неговіркий, сором’язливий, тому господар по дванадцяти ударах великого годинника біля каміна, запитав у мене – де мені стелити: окремо чи з Галиною? І в мене вирвалось: “Окремо”. Шкода, заповідалося на незабутню ніч. Я довго прислухався до стуку серця під стелями високими й дивився в передранішньому світлі на прогін дверей відчинених; можливо, і вона так само чекала, а можливо, в господаря була якась таємна ничка в апартаментах і нічка ця була для нього однією із-із-із; як згодом я дізнався, тут інквіз…

тут лютувала інквізиція, й знадвору сюди заводили і жертв червоного терору, і жінок вродливих та пощербних соціально (й національно), і звідти їх вивозили кудись – куди, можливо, знав родак знайомого мого знайомого – банкіра і власника зброярні чи крамниці зброї, одного із нових т. зв. руських, – Кітельмессер, його дідусь відомим був чекістом, під псевдо Підколодний очолював підрозділ ВЧК.

Ми вранці вийшли в місто, і хоч не сталося нічого поміж нами, в її очах було багато світла, й понад Дніпром вже сонце підіймалося з туману, на вуличках нагірних з подвір’їв цвіт дерев фруктових ширив хмару, годинник на будівлі, де колись була Духовна семінарія, ударив шість разів услід.