28

Юрій Буряк

Початок 1960-х

С. А.

Коли жене кураї околицями міста, ти верболози помини і йди в кар’єр, там брилисті бархани лишились квітнути суцвіттями й мережками зубів дрібних акул, десь у шарах глибоких лежить бізона череп із рогами врозліт чи мамонта щелепа, чи може, якщо тобі сьогодні пощастить, знайдеш ти роги носорога шерстистого, це – океанське дно і йде до висихання, і відлік часу геологічний вганяє логос у доісторичний пейзаж із дном якогось океану і ти ідеш цим дном між хмарочосів і думаєш: “А де ж небесна манна?”, бо ж це було задовго до часів, які звемо біблійними – тут фарбами олійними із жовтизною ярою упорався б хіба що сам Ван Гог, але і він не Бог: це кратер із піску подрібненого, коли береш до пригорщів, він золотом тече крізь отвір у пісковім годиннику; з сипких барханів кучугури, насипані над таємницями плаценти – зразки матерії для тимчасових подорожніх, котрих поглине цей пісок, сипне до жмені кристаликів для піскових годинників, які несеш ти у собі крізь вітер тих, хто став піском.

Як марево над озером пустелі – життя Вузла, хвилинний подув злого вітру, що пролітає із безмежжя у безмежжя: із демонстраціями і портретами вождів із бородами, наче мітли, якими розганятимуть туман осінній над кар’єрами; з мостом над коліями й хлопчиком на ньому, що дивиться, як з гірки в різні боки формують різні потяги із нафтою, рудою, лісом, вугіллям, і зачинені, секретного призначення; центр вузловий складної системи однієї шостої земної кулі, системи кровообігу тілес радянської імперії із паротягами і монументами (одного Леніна – силенна сила, зі Сталіна обличчям заретушованим, бо з віспою, Хрущова з черевиком у піднятій руці й супутником над головою у формі кукурудзяного качана, із Брежнєвим сіско-масіским і космонавтами, котрі змінити щось хотіли у житті кар’єрів, та падали на землю космічним пилом у той пісок годинників піщаних). Понад кар’єрами стояв міфічний Хлам, як Храм на водах і на крові мені знайомих людей: галерея облич яскравих – Лора, Саша Балерон (Шевченко), авторитет місцевий Пшона, Стерва, що вбився на мотоциклі, майбутній директор металургійного заводу Л., трагічний Пончик і відморозки Черті (брати Басилови), що навпростець ішли до смерті ранньої, і Рубіни, котрі жили в бараках, біблійної краси багатодітна родина, уламок ідишистської культури на руїні Хламу в країні брухту й піску барханів океанської пустелі. Кар’єри забутують, озеро засиплять, у затоці витруять усе живе. Пісок. Гряде великий вітер і пісок; життя стає смертельно небезпечним для землі, його кристалізує смерть. За Хламом був пустир, через нього на лижах хлопці ходили аж до підгороднянського аеродрому, де починалась Україна. А тут були піски, кінець дороги.