50

Юрій Буряк

1966

Згадай цей день – тобі купили до костюма нові штани, ти вирядився в них і з хлопцями пішов на озеро; там камера була від колеса, напевно МАЗа, і ви її надули, ти дошки прив’язав джгутами, сів, узяв жердину; поплив, та серед озера розм’якли кріплення чи лопнув ніпель, і юзом ти пішов під воду; таке траплялося, але не в штанях, тим паче не в нових, які купили перед батьківськими іменинами на 1 Травня, коли до нас приїдуть гості і треба мати відповідний вигляд; поправши в озері штани, забруднені мулякою, ми з пацанами ув очеретах багаття розпалили й повісили на ящик (сушитися) мої новісінькі штани; тимчасом у фользі і глині жаб по-французьки готували, на полум’ї їх смажачи; і так ввійшли у роль французів, ласуючи жаб’ятину, що не помітили, як від повітря (навзір прозорого, але розжареного) геть штани протліли й повідпадали з холошами аж до колін; ми дочекались вечора і як плантатор дикий у штанях обгорілих (це зараз ходять у таких, а в ті часи це виглядало дико) прителіпався я додому надвечір проти ночі Вальпургієвої перед 1-им Травнем – днем солідарності усіх трудящих з моїм батьком, трудящим також, котрому пощастило народитись якраз після Вальпургієвої ночі, в цей день трудящі солідарно вимахують знаменами, вигукуючи майже непристойне “хай”, а потім п’ють горілку, пристойно вдягнені, як личило на свято. Мені дісталося від батька на горіхи. Відтоді перед кожним днем народження своїм, здавалося мені, що батько чекає з нетерпінням чергового сюрпризу і дивиться мені на ноги…

І я йому тоді готовий честь віддати.