5

Юрій Буряк

Під ожередом хата, по війні

зібралися селяни на толоку,

при березі поставили її,

з дубовою лиштвою, світлооку;

внизу в город підходила Оріль,

і ятері з линами й карасями

були в часи великих водопіль

і в посуху приводили до тями

від гренадерів царськосільських до

героїв-асів Другої, тієї,

після якої на городі дот,

чи рів, лишився в заростях алтею;

стоїть ця хата – пам’ятка часів

середини XX століття,

та ганок дерев’яний геть просів,

дупло у груші зяє і крізь віття

на запустіння вказує, це знак,

яким час на деревах ставить мітку

під серцем, без якого неясна

суть дійства, що видовжує, мов нитку

для хідників, цю тяглість степову,

яка, на скринях, вкрита шаром часу,

з-під патини скресає, і павук

кладе стьожками пам’ять тому асу,

котрий осів десь, може, у Москві,

забувши односельців і толоку,

а син його давно вже обрусів

і донька зволгодонилась жорстоко,

а хата все стоїть у тій красі

і сходяться неквапно часом люди

до неї на дідівські карасі,

на поминки з’ї’здяться звідусюди.