50

Юрій Буряк

Ти вирушаєш

з Києва в останні тижні липня,

за вікнами – зруйновані палаци,

безлюдні села, сталкерські місця

покинутих заводів й скотоферм; а понад

колією – маки степові останнім цвітом відно-

сять подумки у те село, де в маковому платті

тебе кохала жінка, де був твій син; ці маки –

це останнє нагадування про можливість того, що бути

могло, але не cклалося – і ось вони прощаються

з тобою, і ти не знаєш, де ця смерть –

у маках чи в тобі, чи, може, в хлоп-

чику, котрий з відром іде

вздовж колій після спроби

невдалої щось

заробити за

плоди за-

недбаного

саду,

щоб жити далі.