4

Юрій Буряк

Ми вийшли на село (чи Зубівка була то, чи Грушівка): скирта соломи, степ, колгоспний лан, знайшлася в бригадира калганівка; сон у степу: від сонця – стовп проміння із назвою пружнистою калган; попід хатами – цвинтарі для рідних, під стовбурами яблунь, груш, вишень: страх відпустити пращурів од себе, чи інший страх, ми перейшли у день село згори донизу, де на схилі мав Короленко дачу, де юні Кистяківські спостерігали, як підіймали з Псла морений дуб, де далеч Псла в аквамарині розчиняв Кричевський, де, в небо дивлячись, змагався із Творцем Вернадський, де Остроградський і Шаргей, де Люлька й Чаломей, де круча Псла як борозна у мозку неперевершеної Батьківщини… й вогники багать, якщо дивитися з долини на пагорб сей – розсіяні полки, які не зрадили Івана-гетьмана у вирішальну мить, але і сам Іван, вельможний гетьман, з розбитим серцем на перекладних чорноземи полтавські нагортає на колеса таратайки, по зливі влітку вибратися звідси – все ‘дно, що віднайти у небі зірку провідну, у щільниках нічного небозводу, чи винайти мелодію, яка охопить весь інструментарій оркестрів Істинного Бога…

Дорога у нікуди, у церквах сільських молитва й служби поминальні по тих, що ждуть біля багать і хмиз постійно підкидають. Дорога у нікуди, і не шлях Іуди, а хресна путь.

Із трьох поранених, що підійшли до гирла Мерла й попадали на течію, яка їх винесла у Ворсклу і назад понесла, на ранок не залишиться нікого.