2

Юрій Буряк

У Гідропарку, де попередник на посту Президента

і вся його рать стрибали до ополонки

на Водохрещу, а ти вже не був тим,

ким був Пушкін у імператора, що нагадував чимсь болонку,

але так і не зажив того, про що мріяв, – пожиттєвої ренти

навіть якби виходив би, як він, до бар’єра;

ти не стрілявся ні з ким, хоч іноді дуже кортіло,

і так лишився б у ролі кімнатного фокстер’єра,

якби тобі не пощастило

і в іншому вимірі не виобразилася б твоя кар’єра.

У Гідропарку, де плавки напрокат моржам колись видавали,

де з мосту у воду стрибають не Вертери юні, а прості екстремали,

і де 100-літню стару скинули з візка у крижану воду,

і вона побила усі рекорди

з бігу на короткі дистанції і переплутала аксакала

свого і тебе, підбігши, мов дівчинка,

замість моржів – бомжів зустрінеш і в міжнародний розшук

поданих типів завжди з одним і тим самим фінгалом,

із колишнього KGB,

сюди ти приводив кататись на лижах і свою вродливу дружину,

ви стояли на пагорбі перед спуском, вона була твоїм сином вагітна,

а по радіо “йшов процес” від генсека ЦК КПРС Михаїла Горбі;

твій друг, колишній десантник, ногами перебирав, як парова машина,

суглобами розминав до рейок примерзлі колеса, видно

було протилежний берег, напружену як пружина

дзвіницю Шеделя – вона золотіла в лелітках, осніжена

зима була сповнена ніжності снігу м’якого

і на деревах парку зі снігом налипла тиша,

мені було добре з нею, і тобі, мій сину, в ній було добре.

І Шеделю було добре, і дзвіниці його, а бачиш – що з того вийшло?