22
Юрій Буряк
1976
Ми вилетіли, як птахи, і полетіли – було іще прощання з друзями, був рік 76-й; я всіх покликав попрощатись, а власне, з ким – з М. К., з В. С., із братом, з Хемом, не пам’ятаю, чи були Ю. К. й дружина його Л. – всіх час зітер, була це спроба не перша полишити пенати – спочатку Вільнюс, а згодом – Київ, це був мій власний волевияв, який підігрівався всілякими появами прояв то тут, то там: то на хвості В. С., як сокіл ВПС, притяг був вістку про лайно із НЛО, яке унюхав завдяки тому, що сам був на гачку давно, за що – не знаю; то М. К. на розповідь мою, що в Гуляйполі, де я вчителював, на мене полювання почали, і “Солженіциним” прозвали (місцевого масштабу) ще й підіслали бабу із творами Флоренського Павла, щоб “просікла” мою реакцію, а завуч Великодній, вподібнюючись підколодній, застуканий був під дверима класу, коли приставив вухо (мені сказали учні), і влучивши момент, я різко двері відчинив, і гидемезна туша у шапці із ондатри впала на підлогу; як вчитель ПВП я навичок набув швидкої допомоги травмованим бійцям фронтів незримих; так-от, М. К., можливо, сміливішим був за мене, бо роги Леніна мені він перший показав, привівши на автовокзал для спіритичного сеансу; рогатий Ленін у ті часи занепаду і декадансу партійної еліти як перевірка на лояльність; тому, прощаючись, і я повівся нестандартно, озвучивши припущення, хоча, коли б щось там було, то, швидше, стосувалося б В. С. (тепер це все не має значення, тоді ж я всім довів, й найперше собі самому, що рано мене списувати, ховати, скидати з рахівниць або чужим лайном каляти), так, небезпека була поряд і держбезпеку небезпеки хтось пильнував, та хто… і я почав підозрювати кожного, як параноїк.
Та я вже знав про те, що тут моя дорога тільки починається і це лиш тимчасова зупинка, і час усе прояснить, і це було прощальне коло, так би мовити, лелеки над містом рідним; проте аж ніяк не втеча від себе, проте аж ніяк не виїзд на постійне проживання, бо це була дорога в невідоме із багатьма питаннями і багатьма такими невідомими, які є в найпростіших теоремах, залишених для тих, хто глузд втрачає, або для тих, хто прочитав усю Бібліотеку.