32

Юрій Буряк

∞

Могила льотчика, який загинув над Вузлом, тепер на цьому місці автобусна зупинка, стіни, подзьобані осколками снарядів і кулями, стіни з черепашника, який не встиг ще стати золотим піском.

Озера у кар’єрах, з трамплінам для стрибунів у воду, найкращий номер полягав у тому, щоб непомітно підкрастись ззаду і зняти плавки з нього, коли стрибун уже в напівпольоті, весь пляж, принаймні вся дівоча половина, у захваті був од таких пілотів.

Озера у кар’єрах підводними шляхами переходили в затоку, над якою стояла Богородична фортеця, де бував Мазепа, а вгору по Самарі було містечко Самарь, там був колись Єрусалим козацький, в транскрипції колоніальній – Новомосковськ, де той Собор, через який мені поставили за твір (чи, власне, зміст його велику двійку, зате за мову, російську, – п’ятірку); цей храм козацький дерев’яний, яких було чимало на Придніпров’ї, став кісткою поперек горла секретарю обкому Ватченку, уславленому тим, що на дачі в Микільському, коли йому запропонували поставити бюст Ілліча при вході, сказав, що любить вечорами в садочку з Леніним про всяке гомоніти, і місце вибрав для вождя – в куточку, як у пісні; тримав басейна, в якому йому чіпляли рибу на гачки аквалангісти із ГБ, казали хлопці, і в декількох помешканнях – колекцію т. зв. дипломатів, що входили у моду в 70-ті…

Війна титанів – Гончара і Ватченка (авжеж, “Собор”) – торкнулася й Вузла, хоча тоді соборами тут і не пахло, Божа Мати Іверська, Самарська…