33

Юрій Буряк

Середина 1950-х

…Часи, коли мій брат з батьками повернувся із Сибіру, я, зовсім ще малий, запам’ятав лише велосипед червоний, яким він їздив до діда в Новогурівку за 100 км від Дніпропетровська (а там лишав колеса під тином і на руках заходив на подвір’я), та ще, як я у колесо розкручене встромив заради інтересу п’ятірню; пізніш, в Угорщині, вже лейтенантом, він на мізинці двопудову гирю на спір разів зо тридцять підіймав – за тридцять кухлів пива; в часи відлиги після смерті Сталіна, з ГУЛАГу повертались цілі сім’ї, і ми з батьками зустрічати їздили вигнанців десь на Ставропілля чи на Кавказ Північний – пригадую той поїзд, у вагоні на боковому місці сидів у формі молодик-військовий із Зіркою Героя на грудях; він курку їв, це впам’ятку, бо він мене запрошував до столика свого, та мати забороняла брати подарунки у сторонніх, але в Героя можна було взяти; вікно велике у вагоні на мосту над морем чи широкою рікою, де переправляли скирти – вони пливли, немов у млі ранковій землею, вкритою покровом білим восени у Гуляйполі чи в Усть-Лип’янці, коли ми вранці з братом виходили на трасу; Петро й Марія, батьки мого двоюрідного брата, були худі і дуже бідні, але які ж вродливі;

ще пам’ятаю тітку Валю Давиденко, котра приходила до нас: у неї чоловік прикутим був до ліжка (казали, що бандерівці його підстрелили у спину і він лежачим був усе життя), послав же хтось його на братовбивчу бойню;

ще Хирса, тітка Валя, сусідка наша, дружина одноокого Івана-машиніста, у вроді її щось було відьмацьке, вона померла рано – від раку, красуня українська з божеволинкою відьми.