34

Юрій Буряк

1966

Про те, що сталося, мені повідав Льоня Сечин. Коли це сталося, В. К. прибіг до нього й розповів, що він убив людину: свого сусіда, рудого міліціонера, який двох діток мав, і запросив В. К. на дачу допомогти по будівництву; за розповіддю Льоні, В. К. узяв злощасну зброю з рук міліціонера (найімовірніше, що той дозволив потримати її в руках), і випадково натиснув на гачок і влучив у сусіда; коли ж побачив його мертвим, схопивши пістолет, побіг до Льоні, свого друга; і Льоня, гордість школи, друг красуні Галі, що Мілу Йовович колись народить, цей Льоня, син парторга усього Вузла, йому порадив, щоб той тікав, казали, навіть по карті визначив куди тікати чимскоріше; і згодом пацани, гуртом зібравшись, малювали маршрути пересування вбивці; та, найдивніше, що той був нібито нормальний хлопець, читав фантастику і вів щоденника, син фронтовиків, що на війні дістали тяжких поранень – батька без ноги і матері, котра руки не мала; а брат його навчався в МДУ (в Москві) на міжнародному й мав стати дипломатом; тож мапу малювали всіх пересувань В. К. – всієї черги вбивств, які він скоїв під час утечі; його затримали за 60 км від нашого Вузла, спочатку він зупинив машину, переїхав міст і біля лісосмуги попросив спинитись і вистрелив у водія; тоді спинив таксі й назвав той пункт, куди водій відмовився везти і був розстріляний на місці; В. К. сів за кермо, але водив машину він погано, в кювет злетів; йому було шістнадцять років, і він був ніби добрим хлопцем; він, мабуть, збожеволів; так наслідити кров’ю, кривавий слід його урвався досить швидко; кажуть, до його впіймання чи затримання залучили військових із Гвардійського, і це було ще те сафарі! Його, як пса скаженого, мали виявити, і, якби чинив він опір, – розстріляти, а все ішло до того; В. К. страшенно пощастило, що під час тих гонів він забіг у нафтову трубу – там прокладали нафтопровід – і був наказ стріляти по ногах, і чергою його скосили; до суду довго лікували ноги, а потім, оскільки він був сином ветеранів і неповнолітнім, кажуть, лише тому його не розстріляли, а нібито (глухі чутки були, що цих приречених відвозять на уранові копальні) пощадили, зважаючи, чиїх батьків він син. А Льоня Сечин згодом був комсоргом Інституту, та виїхав також з Вузла з батьками разом до Ленінграда; брат В. К., котрого згадував, зробив кар’єру дипломата, служив у Бангладеш чи в Індії, а згодом – в Арабських Еміратах.