Київський ранок

Юрій Буряк

Те, що не те, Наполеон Бонапарте

знешкодить і завоює, а зараз: просто ранок –

Сирець у тумані і Бабин Яр, звідки їду крізь місто я,

пересуваюся разом із хмарою круків

понад Копиревим кінцем і Скоморошком,

ліворуч був караїмський цвинтар (тепер телевежа

заскленим променем шестикутної зірки трошки

нагадує пам’ятника уламок з написом на івриті),

савик шустер і богохульська пливуть в одному кориті

(Київ ще не прокинувся, човен не перекинувся),

опускаєш скло і таксистові кажеш, що кепсько з серцем,

над Сирцем – грай гайвороння досвіток крає,

світлофор промигтів, наче зірка із небокраю,

поминаєш молодість свою і дитинство сина,

у кубістських шарах за картину заходить картина:

ось дорога з Татарки, вихід з Павлівської на Полтавську

повз Покровську обитель і таємну лікарню,

напис «Цирульня» вихоплюють фари і з боків – «перукарня»,

Львівська площа з кав’ярнею, де гастроном

нині, де з гусаком київський антик із того світу

переставляє ноги як метроном

смерті, з Овруцької – Командор-залицяльник Вертинський,

йдуть ченці на вранішню службу і молоді черниці,

тут бурульки звисали й падали з уламками черепиці,

біля будинку, де жила Вольгемут, за металевим парканом, тут

на третьому поверсі ти чай з бергамотом пив

з господинею, лікаркою-неврологом, котра виеміґрувала в Тель-Авів;

там був підвал з катеринкою, нагорі – кав’ярня,

де за себе пили, а тоді ще й за того «парня»,

каланча пожежна з виходом на Десятинну,

перед Михайлівським – Ольга з Андрієм, колишня калініна

цапобородого, далі каплиця, де Кордуна відспівали

на Михайлівській, особняк зруйнований, місце зустрічі двох коханців.

Боже, як шляхетних дівиць пансіон благородством вражає вранці!

«Склянка», «У Никифора», «У Георга», знову кубізм,

тепер – поворот з Європейської на алею до «Півника» вни-з-з-з

і по набережній на Русанівський міст, звідки видно

над Конча-Заспою небо, сонця вітрило і обрій Огненної Землі.