Мак

Юрій Буряк

Макові маківки, як вони

торохтять. Чуєш, маківки

на стебельцях висушених

за Китайгородом, там, де макове

поле? Вітер: в-в-с-с-х-ш-ш-ш…

Короновані, з вінчика

і віконець круглі зернятка

випадають у вихорове

сяйво, сіючись за поземкою

на чорнозем, на поле вигоріле:

с-с-с-с-с-с… вибиває зі схованки,

пробиває стінки, виймає мак, мачин-

ку і нові поля висіває над просторами –

поле за полем із продуховини,

цвітом вкриваючи за Іскоростенем

тіло Ігоря, маками одурманене,

де гомонять береза з березою,

підіймають тіло і розривають, випростані,

і пишуть рукою Нестора, чертами й резами,

маками між океанськими відстанями

вітер мете пелюстинками,

Ольга зі Святославом мітками маку помачені,

Ольга в полях заметілей макових

з Ігоревою дитинкою

і з вогняними знаками.

Ш-ш-ш-ш-ш-ш… мак…