«Два рази ще зійде молодик...»

Юрій Буряк

Два рази ще зійде молодик

І поверне до третього кругу,

Доки кинуто буде рушник,

Цей від пругу до пругу.

Ще ізвечора на небесах

Мені ранок, як месу, пророчив

Молодик, на морозі скресав,

Щоб здавався молодшим.

Я з тобою в цю зиму ввійти

Ще устигну і все надолужу,

Як ітимемо ми по льоду

За останніми, друже.

Буде грай там, воронячий грай,

Голоси там лунатимуть хрипко,

Так дзвенить пересохлий курай

Або схлипує зрадою скрипка.

І замерзлі чи вмерзлі у твердь

Хори ангельські заспівають,

Що далеко-далеко та смерть,

Коли справді вмирають.

Що є Миргород й річка Хорол,

І з Різдва мені меса

З-під ребра б’є, мов пугача кров,

У промерзлі чересла.

І вивалює звідкись вертеп,

Де на демоні демон,

З рипом репом чиновничий стеб

Володіє «Едемом».

Де в кутку довгоносий грифон,

Наче Гоголь, сидить до сьогодні.

Аве Отче! Та це ж Аваддон,

А під нами – безодні.

Так, ще двічі зійде молодик

Над Апостольським прахом,

І народиться з хаосу крик,

І сокирою – в плаху.