12. Негритюд

Юрій Буряк

Тепер почуваю, неначе блаженство, і цю невідому

загрузку тілесної маси…

П. Уорен

Дзеркала Сенгора, чорна пантера Леннокса Льюїса,

Навіть розлючений Тайсон і солісти балету Гавани –

Все щезає у цокотінні двох товстух у каварні “Реприза”,

Чорношкірих двох молодиць: однієї, тієї що в окулярах,

Чорніших за шкіру, джунглів її африканських предків,

І другої американки, у якої вимова увиразнює те,

Що здобуто Кінгом і негритюдом, джазовим Армстронгом.

Вони посміхаються і жартують, старша молодшій розповідає

Щось дуже смішне, афро-американське, перса молодшої

Схожі на два ананаси, вона кладе ноги свої на стільця,

Як зазвичай це заведено в америкосів, шкіра нагадує барву

Ебену, стінку з кокосів, сміх її бульбашками гіпопотамки

Плавиться сріблом, кидає серце в танок і на обкатку під танки,

Жваво розмова двох пань добігає кінця, дві носорожачі лапи

Встромляє в штиблети і поправляє бретельку від ліфа (як еполети

Генерал Анібал, Пушкіна дідо), дві антилопи стегнасті

Випливають з “Репризи” в саванну пекельного травня

І повз вітрини Києва дефілюють, о це є давня

Наскельна картина з мисливцями на антилоп, і світло зелене

Й зелені газони і очі усіх перехожих сигналять їм: stop! stop! stop!