«– Ось, на! – передав мені джура обойму…»

Юрій Буряк

– Ось, на! – передав мені джура обойму,

Поправив навхрест на плечі накинутий патронташ,

Перевірив, чи міцно патрони зайшли у патронник,

Дав цукерку сестричці, діставши з кишені пальта –

Й ми пішли, у туман березневий пірнувши, як в пройму.

За стіною туману гудки залізничні і брязкіт

Буферів, скрегіт рейок, зчепних автоматів тусня –

Світ загрозливих звуків і привиди сірі із мряки

У зловісних бушлатах, увесь антураж того дня –

Як напій із відваги впереміш з тамованим ляком.

Повз бики бетоновані, кинуті перед війною

Бозна-ким, арматури шматки і цемент, що проїла іржа,

Чи залишені кимсь, хто сюди не прийшов після бою

Двох колючого дроту і крові мегадержав –

Крові (ми ще не знали, яка вона), й попід горою

Йшли на насип, а далі на греблю і на озера,

В очерет і рогіз, де тоді було повно малька,

Де луска золотилась, де замість вітрила фанера

На плоту, де луна, що пливла від гудка

Паровозного, як знамення кінця твого, еро

Піонерських лінійок і ентузіазму парадів,

Гасел на червоних полотнах до всяких річниць

Із портретами найпередовіших фанатів,

З хлібом-сіллю огрядних телиць

І вітринами з тюлькою в маринаді.

Ми до кладки дійшли, і тут послизнувся мій джура,

І сестра, опинившись у холодній воді

По коліна, заплакала; підхопивши її, ми рвонули нагору,

Попід стіни заводу, – крізь ферми й вагони тоді

З гучномовця лунало щось дуже і дуже бравурне.

Поступово розсіялась мряка довкола,

Вже повітря прозорим було, як озерна вода,

Ми побачили батька мого, який біг через поле,

Що траплялося рідко із ним, бо поважна хода

Була в нього в крові, негаразди мав тільки з футболом,

І з марафоном, хоча залюбки він, з роботи

Ідучи, із нічної, до шахістів, бува, підсідав,

Ну, а тут, наче стайєр на лоні природи,

Перемкнув передачу й на повну чимдуж натискав;

Порівнявшись, зірвав патронташ і по ходу

Уперіщив по спині мене й заходився шмагати,

Навіть щось нецензурне уперше сказав,

Де в новому для мене контексті ужив слово “мати”,

І сестру ухопив; мого джуру пробила сльоза

Від бажання завчасно потребу урвати.

Довго сходили смуги на спині, відбитки патронів

Простирадла бруднили у кров, а бинтом,

Що був спиртом просочений, ніжні долоні

Бабусі обтирали мене. “А коли б не пальто,

Що тоді б?” – думав я і вертівся у ліжку спросоння

Від болю.