11

Юрій Буряк

Темний бурштин з-під Святої Гори, сердолікові розсипи,

мертвий дельфін на березі, в порожній мушлі Голубої лагуни,

по ріні слизькій ступати Уліссові босому,

який лишався живим, а решту його супутників пошматували акули

часу (бо акулою пера був, за великим рахунком,

лише Гомер); шкода, не було тоді пер, але все ж таки

він чимось записував; і я запишу – шхуною

чи бурштином по синьому морю не з дівами ґотськими, а з однією –

жертва перша моногамного абсолюту, без патетики,

і – з караїмською орнаментикою найінтимніших місць – номер два;

і одна, і друга – присмак гріха і болю, і обидві чарівністю

винограду не поступляться перед Уліссом змандрованим,

що відкривав їх зі мною в цноті й невинності

під легких тунік – як шкуринка достиглого винограду – покровом

глодово-кизилові з ожинним розводом – кизил під Чуфут-Кале

і шипшини наскельні понад Симеїзом

чи в напрузі шипшиновій з яру до моря,

коли з неба упав до гурзуфського бунгало,

а після того – глибинне проникнення до скрику і стогону

моря в імені чоловіка “Боря!” – заклинило багаторазовістю рефлексу,

все було б смішно, якби не було моря, моря і моря

і якби я не встиг до храму Георгія Переможця на вранішню месу

і за Іоаном би не повторював пошепки:

“Аве, Маріє. Аве, Маріє!” і “Глорія! Глорія!”