Карби з туману

Юрій Буряк

1

Колись вони прокинуться, вулкани,

які німують безвік і в часах

сприятливіших і здаля туманних

розкриють жерла для нових Помпей

і попелом покриють маґістралі,

прокладені рабами римських бонз.

А поки що раби в садах Нерона

для Далії збирають виноград

і Талії пружкі плекають грона

в патриціанських термах, де вода

зіллється із пучинами в безодні

хвиль океанських з вулканічних надр.

2

Про що мені повідав білий мармур

підземного столичного метро,

віків закам’яніла біла магма,

що дотик не очікує того

від шкіри юнок, за туман біліших,

безформного плаского небуття,

що в мармурі зійшлися перспективи

не видимі й не виміряні часом,

нікчемні і величні переливи,

де погляд може вихопити кадр

з глибин – сперматозоїд динозавра

у мармурово-сніжній далині.

3

У чорний мармур, де пройшовсь Бетховен,

захмарні злети в горобину ніч,

грозу кардіограми випадкову

з прожиллям білим по вугіллю плит,

прокреслену, як сей початок світу

Бетховеном прокреслив Саваоф,

до входження в метро, у галерею,

у первість хаосу, на океанське дно

з фрагментами потопу; як Палею,

гортаючи камінні сторінки,

історію Землі з морської піни,

із мармуру божественні карби.