Ще одна візія

Юрій Буряк

По чорній жахоті в поліських болотах

З вогню полин-зорі, із полинових шахт

Суворої краси і рис її чеканних

У гомоні століть, у битвах богоданих

І з трощі корабля, що переплив моря,

Але розбивсь об ніс такого ж корабля

Чи більшого навзір, на взір авіаносця,

Як господиня, так, а не як бідна гостя

Заляканим своїм, затурканим синам

Явилася вона, пройшла мов криголам;

Ішла вона сюди Невістою століття

До вилупків оцих невдячного поріддя,

Як матір йде сама в хурдигу і централ,

Де згнив і згинув був наш цвіт націонал-

Героїв і борців й недоумків простих,

Що розміняли сіль життя на бздурів пшик.

Вона прийшла проста, не як аристократка,

У неї плащ благий і на спідниці латка,

Вона проста з лиця, але краса її,

Відбита у морях і неба течії,

Зів’яла в таборах і в січових походах

Її неголосна, але сувора врода.

По лапах павуків і в пику упиря

Летить вона, Полин, із полум’я зоря!

В руках у них ножі і сріберні виделки

І пащі, як в акул багатозубих пельки.

Учора кожен з них назвався б комунар,

А нині всі біжать до Бога по узвар

І гримотять кістки із їхньої комори,

Де кров, ключі до стін з червоним термідором.

Голодомором знов лякають, щоб зі справ

Крадійських крадії у тих, хто не докрав,

Хто не донищив тих, донищив сих сьогодні,

Коли готують знов розправу їй голодні –

Голодні не на дух, голодні на невсит,

Чи олігарх-буржуй, чи комунарх із гідр.

Під нотами часу здригається пюпітр.