Останній блюз

Юрій Буряк

1

Ти, котра вкинула

шумову гранату

в наш рай,

золота рибко

чи золотий курай,

2

як ти дзвениш восени,

так чайки прощаються з літом,

хилячись до води,

плин бистрини

слідом за мітом

3

і я лечу,

чи, може, розкидало нас

тільки для того,

щоб без плачу

поглинула бистрина?

4

чи для розмаху крил

кинуло врізнобіч

двоє безкрилих тіл,

щоб навіч

пересвідч

итися у тім,

що неможливий дім,

5

де вони можуть зійтись,

час обминає твердь,

тільки у смерті низь,

а у життя верхи –

шпиль, високості, верх;

6

ті, що стоять внизу,

рвуться, бува, уверх,

бачать вгорі косу

і неминучий смерк –

це ж бо і є життя,

це ж бо життя саме,

скошене завчасу;

7

в ньому

ще б’ється пульс –

не натискай на спуск:

хай висота дзвенить

навіть в останню мить.

Навіть

в останню

мить.