Шавлія

Юрій Буряк

Глиняні стіни хати, шиби вийнято,

вікна пропускають пейзажі крізь себе, просторінь

з неба, пам’ять, гарби з волами – тінями,

від грунтової осторонь

череда, журавель над колодязем,

чебреці з шавлією вздовж вулиці,

у траві по коліна, глиною над чорноземом

де-не-де глинобитні руїни туляться

до хліва, до місця лежання батьків молодих, до возика

з сіном, в якому груші,

до печі у городі. Під сливою душі

предків і ще-не-предків позбирались над попелом.

Шавлія, в руках розім’ята, усіх єднає.

Над селом і над полем тінь прошиває соколом

хмари, блакить, і летить назустріч темному небокраю.