4

Юрій Буряк

Тут була піч, є світлина, де брат

Василь тримає мене на руках, це

було в 1955 році, після повернення

тітки Марії і дядька Петра із Сибіру.

Сцена: біля дверей плаче бабуся

і мати вмивається – миска з водою

забарвлена кров’ю: батько кинув у

матір календаря і розсік їй брову.

Під цією стіною ліжко стояло,

і я пам’ятаю, як спиртом мене

обтирала бабуся: батько побив

мене патронташем, коли, повер-

нувшись з нічної, не знайшов ні

сестри, ні мене (тільки тепер я,

здається, збагнув, що тоді спону-

кало його до фізичного впливу):

в ньому стадна мораль на гене-

тичному рівні умикала якісь ре-

гулятори оберегів і жертвоприно-

син, фетиш роду ним керував,

ще могутнім, здоровим, як бик

на кориді. На початку 60-х піч

прибрали, будинок підключили

до міського опалення, і кімната

поволі змінила свій образ з дово-

єнного на міщансько-хрущовський,

а згодом – й на брежнєвський, і

убогість обернулась достатком:

ніхто не страждав, жив «у своє

задоволення», без «примочок»

усяких, ось тоді і з’явився Володя